7 грудня 2022р. виповнюються 80 роковини історика, професора Іполита Моргілевського

Іполит Владиславович Моргілевський — інженер-технолог, український історик архітектури, мистецтвознавець, педагог, професор, член-кореспондент Академії архітектури СРСР (з 1941 року).

Народився 12 вересня 1889 р. у с. Радовка Оренбурзької області. Навчався у Тифліському реальному училищі. У 1917 р. закінчив Київський політехнічний інститут. Із 1919 р. під керівництвом М. Біляшівського досліджує пам’ятки давньоруської архітектури, з 1920 р. — очолює секцію архітектури Всеукраїнського комітету охорони пам’яток старовини й мистецтва (ВУКОПИС), докладаючи багато зусиль для збереження реліквій української культури.

Викладав у київських інститутах — архітектурному, художньому, інженерно-будівельному; професор (з 1923). У 1926—1927 pp. — декан архітектурного факультету Київського художнього інституту. Упродовж багатьох років досліджував Софійський та Михайлівський собори в Києві, Борисоглібський собор у Чернігові та інші пам’ятки давньоруського зодчества, а також античне будівництво (Ольвія). Вивчаючи пам’ятки візантійської, грузинської, вірменської архітектури, дослідник спростував помилкові висновки щодо провінційності давньоруської архітектури порівняно з візантійською. Вчений аргументовано довів, що архітектура Київської Русі є глибоко оригінальною, самостійною і відрізняється від візантійської навіть будівельною технікою. Він вважав, що культура Русі пройшла одні й ті самі етапи розвитку, що й культури країн Заходу та Сходу. Свої міркування щодо первісного вигляду Софії Київської та значення давньоруського зодчества в історії світової архітектури він виклав у роботі «Київська Софія у світлі нових спостережень» (1926). Відомі також роботи вченого про архітектурні пам’ятки Чернігова («Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідженнями», «Успенська церква Єлецького монастиря в Чернігові» (обидві — 1928), у яких він виявив елементи романської архітектури.

1926 p. І. Моргілевський заснував музей у Всеукраїнському музейному містечку (територія Києво-Печерської лаври) і кілька років керував ним. На високому науковому рівні проводить обміри архітектурних пам’яток Києва, Чернігова, Канева та ін. Деякі з пам’яток втрачено, тому нині ці обміри мають неабияке значення.

1934 р. у зв’язку з переносом столиці України до Києва, виникла ідея знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря для проектування нової урядової площі. І. Моргілевський тяжко переживав знищення видатної пам’ятки Київської Русі і спішно розпочав обміри та точну фіксацію споруд монастиря. Висока якість проведеної роботи дала змогу сучасним будівничим точно відтворити архітектуру собору.

І. Моргілевський був членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР (з 1941), блискучим викладачем, лекції якого відвідували навіть студенти з інших факультетів. Вражали енциклопедичні знання вченого, вільне володіння матеріалом. Дослідник залучав студентів до наукової роботи, навчав обмірювати та досліджувати архітектурні пам’ятки. Серед його учнів — В. Заболотний, Я. Штейнберг, А. Милецький, В. Гопкало, М. Холостенко та багато ін. На жаль, дуже мало робіт І. Моргілевського опубліковано, не видано і його архіви.

Помер 7 грудня 1942 р. у Києві.

Джерела: архів заповідника, Вікіпедія.

провідний інженер відділу охорони та збереження пам’яток Оксана Карпусь

30.11.2022р.

25 листопада виповнюються 65 роковини від дня смерті художника Миколи Прахова

Микола Адріянович Прахов -український художник та мистецтвознавець.

Народився 18 травня 1873 року в Римі. З 1883 року жив у Києві. З 1896 року працював художником у галузі декоративно-прикладного мистецтва. Один з організаторів АХЧУ, товариства «Київський художник». У своїй творчості відчув вплив М. В. Врубеля.

Завдяки домашній освіті Микола вступив до третього класу 2-ї гімназії. У 1892 р. випускник гімназії вступив на фізико-математичне відділення Московського університету, але через рік хвороба заставила юнака залишити університет. Восени 1896 р. їздив на три тижні до Італії: Генуя – Рим – Венеція – Відень, де знайомився з пам’ятниками старовини. З 1896 року художник-орнаменталіст М. Прахов працював художником у галузі декоративно-прикладного мистецтва, станкового живопису, чудово знався на художньому литві та роботі з бронзою.
У 1898 р. за конкурсом поступив до Київського політехнічного інституту на механічний відділ, але за рік хвороба заставила відмовитися від навчання. Почав створювати орнаменти, писати етюди з натури. Не відмовлявся Микола від приватних замовлень: за порадою батька створив проект фасаду будинку «Гоща» С. Ісакова, садиби Н. Оржевської в «Новій Чорториї», маєтку кн. Н. Яшвіль; виконав два пам’ятники на Аскольдовій могилі (М.Гудим-Левковича та В. Тарновського).
Восени 1902 р. взяв шлюб із Анною Крюгер (1876—1962), донькою відомого київського нотаріуса Августа Федоровича Крюгера. (До речі, своякував із художником Миколою Мурашком, який побрався з Маргаритою Крюгер – рідною сестрою Анни). Весільна подорож молодих до Італії тривала півроку. З 1903 р. до кінця 1906-го жили в Києві та Петербурзі, де навчалася Анна Августівна Крюгер-Прахова — художниця, анімалістка, портретистка. Учениця професора П. О. Ковалевського в 1906 р. закінчила Академію мистецтв. Того ж року за порадами лікарів Прахови з двома дітьми поїхали до Італії, де прожили 6 років. 

У 1917 р. повернувся до Києва, де разом із М.Мурашком, П.Козиком та іншими художниками створив першу професійну спілку «Київський художник» і був обраний її головою.
У 1926 р. Микола Прахов разом із І.Їжакевичем, В.Коровчинським створив Асоціацію художників червоної України (АХЧУ), але він же мав «не те» походження. От і працював на різних незначних посадах у радянських установах, оформлював святкові заходи, друкував статті в журналі «Художественные сокровища России»; спогади «Сторінки минулого». Часто хворів. Інколи читав лекції для студентів Київського художнього інституту.
З 20 січня 1950 р. отримував 150 карб. Пенсії «по старості» і 60 карб. «хлібних», разом 210 карб. Працював із родинним архівом, писав спогади.

Родина :

Син Адріяна та Емілії Львівни Прахових. Був свояком Олександра Мурашка: Микола Прахов і Олександр Мурашко були одружені з сестрами Анною і Маргаритою Крюгерами — дочками відомого київського нотаріуса Августа Федоровича Крюгера.

Сини:
Адріян Миколайович Прахов (1905, Київ — 1970, Київ) — кінематографіст, працював кінооператором на київській кіностудії ім. О.П. Довженко (фільми — «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «П’ятий океан» та інші.
Микола Миколайович Прахов (1907, острів Капрі — 1971, Київ) — ботанік, мандрівник та фотограф, був доцентом Київського університету, досліджував флору Якутії й Тянь-Шаня, автор підручників по садівництву і квіткарству.
онучка Олекса́ндра Пра́хова (* 13 травня 1950, Київ — † 20 травня 2011, Київ, Україна) — українська художниця-графік.

Микола Андріанович Прахов помер 25 листопада 1957 р. Похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі (ділянка № 25, ряд 11, місце 27), поруч із мамою. Надгробок — прямокутна чорна стела.

Джерела: uahistory.com, вікіпедія , архів заповідника.

18 листопада 2022р.

Відділ охорони та збереження пам”яток – Оксана Карпусь