Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник створено постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.94р. №447 на базі комплексу пам’яток історії та культури Лук’янівського цивільного кладовища заснованого у 1878 році.
Нещодавно було поповнено бібліотечний фонд музею заповідника пані Іриною П”ядик-Халявка, кількома чудовими книгами: “Роде наш прекрасний” та паном Юрієм П”ядиком “Українська поезія кінця ХІХ-середини ХХ ст.”
Адміністрація заповідника висловлює велику подяку авторам книг!
Оксана Карпусь провідний інженер
21.05.2021р. відділ охорони та збереження пам”яток
Українські традиції – одні з найкрасивіших у світі. У цей день важливо згадати про наше коріння. Адже український народ – сильний, вільний і має прекрасні традиції. Давайте їх продовжувати та розвивати!
Національна пам’ять надзвичайно важлива. Тільки разом ми всі можемо зберегти цю пам’ять та передати нашим нащадкам.
Сорочку мати сину вишивала І душу, й серце в вишивку вкладала. Як пам’яті народної відлунки, На полотні з’являлись візерунки, Де кожен хрестик – то життєві миті… Мережила по білому блакиттю, Лягала ниточка до ниточки мрійливо – Дитині б долю вишити щасливу, Щоб оберегом стала для синочка Руками неньки вишита сорочка.
11 травня 2021р. було вшановано пам”ять українських письменників т.зв. “групи Косинки” онукою О. Г. Щербини(+1934р.) – пані Оленою.
Дуже трагічна випала доля на українську писемну інтелігенцію…у результаті «чистки», яка тривала весь радянський період, ми залишилися без своєї національної провідної верстви, велика кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні не піддається підрахунку…
«В 1918 – 19 рр. це кладовище прийняло в братські могили тіла киян, страчених більшовиками з армії Муравйова, а також зарубаних денікінцями. Згадані братські могили також зрівняні з землею. Починаючи з 1934 р. (група Г. Косинки) і кінчаючи 1941 р., на кладовищі ховали тіла репресованих. За деякими відомостями це відбувалось на дільниці 45 і на доріжках у кінці кладовища.
Тривалий час місця поховань репресованих не були відомі, та знайшлися люди, чиї батьки власноруч копали ями для розстріляних. Згодом це підтвердили архівні документи й стаття останнього голови м. Києва часів німецько-фашистської окупації Леонтія Форостівського. Він писав: «… до перенесення столиці з м. Харкова до м. Києва (у 1934 р.) всіх розстріляних (в НКВС) закопували переважно на Лук’янівському кладовищі: головна й бічні алеї, всі дороги на цьому кладовищі – це великі братські могили замордованих. Місця поховання старанно зрівняні, земля добре утрамбована, цілі поляни – також місця масових могил. Їх так само вирівняно, заорано та посіяно на цих полянах траву. На Лук”янівці лежить замордованих не менше 25 – 30 тисяч» .
Місце, де були закопані 28 «терористів», знала Тамара Мороз-Стрілець – дружина Григорія Косинки. Це тепер дільниця № 7, у північно-східному кутку кладовища.
18 грудня 1994 року Братство Андрія Первозванного встановило тут великий дерев’яний хрест із переліком усіх страчених:
Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник створено постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.94р. №447 на базі комплексу пам’яток історії та культури Лук’янівського цивільного кладовища заснованого у 1878 році.
Сайт присвячений історії української літургійної мови; процесу створення українських богослужбових перекладів в різних конфесіях (УАПЦ, УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ МП)